10:58
Виховний захід «Музей заповіту»
4 березеня 2014 року викладач Ласкевич Тетяна Сергіївна у читальній залі технікуму провела виховний захід «Музей заповіту» присвячений до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. У заході взяли участь студенти груп Д – 31 (Борійчук Дмитро, Дейнека Євген), Д – 32 (Катрук Владислав, Лебедюк Олександр), Д – 42 (Кравчук Володимир, Ребекевша Олександр, Чернявський Павло, Соловйов Андрій, Стратюк Сергій, Сергеєв Петро, Касянчук Віталій).
Під час заходу були продемонстровані відео «Т.Г.Шевченко»,  «Заповіт». Студенти читали вірш «Заповіт» різними мовами, а саме – українською, російською, німецькою, англійською та латинською та розповідали інформацію про історію написання даної поезії та її значення.
- «Заповіт» («Як умру то поховайте») — програмний вірш у формі послання-«заповіту» Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі.
Вірш є своєрідним гимном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема був покладений в основу музичних творів багатьох композиторів, активно вживається в культурному житті, перекладений близько 150 мовами народів світу. 18 квітня 2008 року в будинку, де Шевченко написав «Заповіт» (колишній будинок Андрія Козачковського, згодом Історичний музей у Переяславі-Хмельницькому), відкрито Музей «Заповіту».
    - Вірш написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане дуже популярною піснею, народним гимном, бойовим закликом до боротьби не тільки в його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів — може, в останній раз — сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт.

Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори — 
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.












Переглядів: 854 | Додав: oland | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Все смайлы
Код *: